Овочі є важливою складовою різноманітного раціону. Крім звичних картоплі, буряка, моркви та цибулі, існує чимало менш поширених коренеплідних культур, які можна успішно вирощувати в умовах помірного клімату. Однією з них є скорцонера іспанська (Scorzonera hispanica) з родини Айстрові.
Скорцонеру також називають чорним коренем або чорною морквою, хоча до справжньої моркви вона ботанічно не належить. Це багаторічна рослина, яку в овочівництві найчастіше вирощують як дворічну або однорічну культуру заради довгих темних коренеплодів зі світлою м’якоттю.
Рослина досить холодостійка й може зимувати безпосередньо в ґрунті. У природі різні форми скорцонери трапляються в Європі та Західній Азії, переважно на сухих луках, схилах і відкритих ділянках.
У наших городах скорцонера поки що залишається малопоширеною культурою. Водночас вона заслуговує на увагу завдяки незвичайному смаку, поживній цінності та можливості залишати коренеплоди в землі на зиму й поступово збирати їх за потреби.
Смак приготовленої скорцонери ніжний, трохи солодкуватий. Його іноді порівнюють зі спаржею, артишоком або молодими горіхами. Коренеплоди можна варити, тушкувати, запікати, додавати до супів, овочевих страв і пюре.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ДОГЛЯДУ
Скорцонера утворює довгі коренеплоди, які можуть сягати 20–30 см і більше. Тому для її вирощування особливо важливий глибокий, пухкий і добре оброблений ґрунт.
Найкраще підходить родючий, водопроникний ґрунт із нейтральною або слабокислою реакцією. Важкі ущільнені ґрунти можуть призводити до викривлення та розгалуження коренеплодів.
Як і багато інших коренеплідних культур, скорцонера погано реагує на внесення свіжого гною безпосередньо перед посівом. Свіжу органіку краще використовувати під попередню культуру, а перед посадкою скорцонери вносити зрілий компост і за потреби збалансовані мінеральні добрива.
Полив повинен бути регулярним, особливо під час тривалої посухи. Водночас ґрунт не має залишатися заболоченим. Після поливів і дощів поверхню бажано обережно розпушувати або мульчувати.
Вирощування скорцонери
Насіння скорцонери найчастіше висівають безпосередньо у відкритий ґрунт навесні. Воно досить швидко втрачає схожість, тому для посіву бажано використовувати свіже насіння.
Ґрунт перед посівом перекопують або глибоко розпушують приблизно на 30–40 см, видаляючи каміння та великі грудки землі, які можуть заважати розвитку прямого коренеплоду.
Після появи сходів рослини проріджують, залишаючи між ними достатньо місця для розвитку. Протягом сезону грядку регулярно прополюють, поливають і підтримують ґрунт пухким.
Коренеплоди зазвичай збирають восени першого року вирощування, коли вони досягнуть достатнього розміру. Точний строк залежить від сорту, часу посіву та погодних умов.
Зі збиранням скорцонери потрібно бути обережним. Коренеплоди довгі й крихкі, тому їх легко зламати під час викопування. Ґрунт бажано підкопувати глибоко збоку, після чого акуратно витягувати корінь.
Частину врожаю можна залишити в землі на зиму. Скорцонера добре переносить холод, а коренеплоди можна викопувати пізньої осені або ранньої весни, якщо ґрунт не промерз.
Якщо рослину залишити на другий рік, вона формує квітконоси та зацвітає. Квітки зазвичай жовті, зібрані в характерні для родини Айстрові суцвіття-кошики.
Після цвітіння утворюються видовжені сім’янки з чубчиком, за допомогою якого насіння може поширюватися вітром.
Поживна цінність скорцонери
Коренеплоди містять вуглеводи, харчові волокна, калій та інші мінеральні речовини. Характерною особливістю скорцонери є вміст інуліну — природного запасного вуглеводу, який зустрічається також у топінамбурі, цикорії та деяких інших рослинах.
Інулін належить до пребіотичних харчових волокон і може використовуватися бактеріями кишківника. Водночас у деяких людей великі порції продуктів із високим вмістом інуліну можуть спричиняти здуття або інший дискомфорт.
Історично скорцонері приписували багато лікувальних властивостей, однак твердження про її здатність лікувати пухлини, зупиняти метастази, нейтралізувати зміїну отруту або виводити з організму радіоактивні речовини не слід подавати як доведені медичні факти.
Найкраще розглядати скорцонеру як цікаву й поживну овочеву культуру, яка може урізноманітнити раціон.
Цвітіння та насіння
На другий рік вирощування скорцонера утворює прямостоячі квітконоси. На їхніх верхівках формуються досить великі кошики із жовтими язичковими квітками.
Після запилення утворюються видовжені сім’янки з легким чубчиком. Насіння достигає поступово й після повного визрівання легко розноситься вітром, тому для самостійного збору важливо не пропустити момент достигання.
Скорцонера — цікава культура для городників, які прагнуть урізноманітнити звичний набір овочів. Вона добре переносить холод, не потребує складного догляду та формує незвичайні їстівні коренеплоди, які можна використовувати в найрізноманітніших стравах.
