Мандарини походять із Південної та Східної Азії, де їхні предки вирощувалися протягом тисячоліть. З Індії та Китаю мандарини поступово поширилися до інших регіонів Азії, а згодом — до Європи, Північної Африки, Австралії та інших частин світу. На початку XIX століття мандарини почали ширше завозити з Китаю до Англії, а звідти вони поширилися до Італії та інших країн Середземномор’я. До Австралії мандарини потрапили в першій половині XIX століття. Назва «мандарин» пов’язана з європейською назвою китайських чиновників — мандаринів, хоча точне походження назви плоду пояснюють по-різному.
Мандарин має округлий, трохи приплюснутий біля основи плід, приблизно 4–7 см завдовжки та 5–8 см у діаметрі. Його забарвлення змінюється від зеленувато-жовтого до насиченого помаранчевого або червоно-помаранчевого. Характерною особливістю є відносно тонка шкірка, яка у багатьох сортів легко відділяється від м’якоті. Усередині знаходяться ароматні соковиті часточки. М’якоть солодка або кисло-солодка, зазвичай розділена приблизно на 10–12 часточок, а кількість насіння залежить від сорту.
Мандарин є хорошим джерелом вітаміну C, містить харчові волокна та значну кількість води.
Комерційне значення мандарина насамперед пов’язане зі споживанням свіжих плодів як десерту або перекусу, і ця культура займає важливе місце на багатьох світових ринках. У кулінарії мандарини використовують у салатах, стравах із м’ясом, морепродуктами та інших рецептах. Вони також входять до складу багатьох десертів, зокрема фруктових салатів, випічки та кремів. У промисловості мандарини використовують для виробництва соків, консервів, джемів, кондитерських виробів, ароматичних компонентів та ефірних олій зі шкірки. Водночас для масового виробництва соків частіше використовують апельсини.
Рослина
Мандаринове дерево зазвичай невелике, іноді має колючки та загалом краще переносить прохолодну погоду, ніж багато сортів солодкого апельсина. Воно добре пристосовується до теплого субтропічного клімату. Під назвою «мандарини» об’єднують велику групу цитрусових, переважно пов’язаних із видом Citrus reticulata. Сацуми традиційно відносять до Citrus unshiu, хоча в сучасній класифікації їх також розглядають у складі мандаринової групи.
Мандаринове дерево невелике, вічнозелене, у деяких сортів із колючими пагонами. Багато мандаринів краще переносять короткочасне похолодання, ніж апельсинові дерева, хоча самі плоди залишаються чутливими до морозів і можуть пошкоджуватися низькими температурами.
Дерево добре пристосовується до субтропічних і деяких сухих теплих кліматичних умов за достатнього поливу. Водночас окремим сортам, наприклад клементинам, потрібне певне поєднання температури, освітлення та інших умов для отримання якісного врожаю.
Існують мандарини з насінням і практично без нього. Здатність формувати безнасінні плоди пов’язана, зокрема, з партенокарпією — розвитком плодів без запліднення. У деяких сортів і гібридів перехресне запилення комахами, особливо бджолами, може сприяти утворенню насіння, що небажано під час комерційного вирощування безнасінних плодів.