Кергеленська капуста (Pringlea antiscorbutica) — багаторічна рослина з родини Капустяні (Brassicaceae), яка зовні дещо нагадує звичайну листову капусту. Назву вона отримала на честь архіпелагу Кергелен, де рослину описали європейські дослідники.
Кергеленська капуста є єдиним видом роду Pringlea. Вона пристосована до суворого субантарктичного клімату й природно трапляється лише на кількох віддалених островах південної частини Індійського океану.
Листя рослини багате на вітамін C. Саме тому в минулому моряки та учасники експедицій використовували свіжу зелень як один із харчових продуктів для профілактики цинги під час тривалих подорожей.
Рослина має характерний різкий смак і запах, властивий багатьом представникам родини Капустяні. Він пов’язаний насамперед із сірковмісними сполуками, а не просто з наявністю «ефірної олії».
Попри назву, кергеленська капуста поширена не лише на островах Кергелен. Її природні популяції також відомі на архіпелазі Крозе, острові Херд, островах Принца Едуарда та деяких інших субантарктичних територіях.
Однією з найдивовижніших особливостей рослини є спосіб запилення. У суворому кліматі субантарктичних островів мало літаючих комах-запилювачів, тому кергеленська капуста пристосувалася переважно до вітрозапилення.
Це нетипово для родини Капустяні, більшість представників якої запилюються комахами. Така особливість стала одним із прикладів адаптації рослин до ізольованого й холодного середовища.
Велику загрозу природним популяціям кергеленської капусти створили завезені людиною тварини.
У XIX столітті на острови Кергелен потрапили кролі, яких завозили як можливе джерело їжі для моряків, мисливців на тюленів та інших людей, що перебували в цьому регіоні.
Через відсутність достатньої кількості природних ворогів їхня чисельність швидко зросла. Кролі почали активно поїдати місцеву рослинність і спричинили значні зміни в острівних екосистемах.
Серед рослин, які особливо потерпали від випасання, була й кергеленська капуста. На островах із великою кількістю кролів її популяції сильно скорочувалися, тоді як на невеликих островах, куди ці тварини не проникли, рослина зберігалася значно краще.
У XX столітті робилися спроби контролювати чисельність кролів, зокрема за допомогою вірусу міксоматозу. Такі заходи впливали на їхню популяцію, проте повністю проблему не вирішили.
Водночас екологічна ситуація виявилася складнішою, ніж просте протистояння «кролі — місцеві рослини». На островах поширилися й численні чужорідні види рослин, а зменшення чисельності травоїдних у деяких місцях могло сприяти їх активнішому розростанню.
Тому сучасне управління такими екосистемами потребує комплексного підходу та оцінювання наслідків видалення кожного інвазивного виду.
На Кергеленських та сусідніх субантарктичних островах у різний час люди завезли кролів, щурів, мишей, котів, овець, північних оленів та інших тварин.
Такі види можуть поїдати насіння й молоді рослини, витоптувати рослинний покрив, змінювати структуру ґрунту та впливати на місця гніздування морських птахів.
Наприклад, щури й миші можуть знищувати насіння та сходи місцевих рослин, а великі травоїдні — пошкоджувати повільно відновлювану субантарктичну рослинність.
Інвазивні тварини разом зі змінами клімату та поширенням чужорідних рослин залишаються серйозними чинниками, що впливають на унікальні екосистеми цих островів.
Кергеленська капуста є яскравим прикладом рослини, яка змогла пристосуватися до холодного, вітряного й ізольованого середовища. Водночас її історія показує, наскільки вразливими можуть бути острівні екосистеми до появи видів, завезених людиною.
Сьогодні основною цінністю кергеленської капусти є не її використання як овоча, а її роль у природних субантарктичних екосистемах та значення для їхнього збереження.